Незалежно від віку, перший досвід переживань запам’ятовується найбільше. Якщо він був болючим і тривалим, а часу на відновлення не було, це може сформувати травму. Одним із таких періодів може стати саме дитячий досвід перебування в лікарні, коли батьків немає поруч, а лікарі, палата, процедури — відбуваються вперше.

Немовля (період від народження до року життя). Дитина починає адаптуватися до навколишнього середовища, формує автономні навички дихання, травлення, терморегуляції; закладаються основи довіри до середовища, формуються фундаментальні уявлення про світ. Основні потреби, у яких дитина потребує підтримки, полягають у безпеці, догляді, тактильному та емоційному контакті. Батьки в цей час є, перш за все, засобом вижити, тож підтримують дитину саме через тілесний зв’язок, голос, задоволення базових потреб.

Раннє дитинство (від 1-го до 3-х років). Дитина починає усвідомлювати свою автономність, вона вчиться робити щось самостійно. На досвіді стосунків із батьками у дитини формується певний тип прив’язаності. Це «робочий стиль» побудови стосунків із людьми, який лягає в основу подальшого життя. Дітям до трьох років важлива проста присутність батьків поруч, важливим є тактильний контакт та обійми — тож це найкращий спосіб підтримати їх у хворобі.

Саме дитинство («вік гри», від 3-х до 6-ти років). Діти стають «чомучками», активно досліджують навколишній світ, приміряють на себе різні ролі, імітують, копіюють, випробовують різні поведінкові стратегії. З дошкільням варто прожити процес лікування в грайливій формі, інтерактивно пояснюючи перебіг хвороби та умови перебування в лікарні. Батьки мають заохочувати пізнання та ігрову активність, відповідати на питання «чомучок», опікати, але й заохочувати до самостійності, що особливо важливо в лікарні.

Молодший шкільний вік (6-8 років). Час виходу за межі сім’ї: у соціум, який має чіткі правила, порядки та вимоги. Діткам молодшого шкільного віку уже багато чого можна пояснити на свідомому рівні, тому підтримуючи їх, не залякуйте процедурами чи наслідками, а поясніть доцільність та користь лікування для їхнього самопочуття. Дитина потребує від батьків любові та підтримки в освоєнні невідомих навичок, які потрібні для соціальної адаптації.

Ранній підлітковий вік (9-12 років). Активізується процес статевого дозрівання. Роль однолітків стає ще більш важливою, потреба приналежності до соціальних груп зростає. Гормональні зміни можуть сприяти появі тривожності, емоційної нестабільності, сумніву у собі, відсторонення. Таким дітям важливо бути в контакті з друзями, тому зробіть так, аби під час хвороби діти не відчували себе відірваними від однолітків, така підтримка є важливою для них. Формуйте підґрунтя довіри до батьків, можливості звернутися по підтримку, поділитися переживаннями під час лікування і не тільки.

Підлітковий вік (12-16 років). Підлітки потребують більше часу на самоті, стосунки з батьками зазнають кардинальних змін, виборюються нові свободи. Починається сепарація: відокремлення себе від батьківської сім’ї, поява таємниць, постає питання професійного вибору. Намагаючись підтримати підлітків у різних ситуаціях, поважайте їхню приватність та не втручайтеся в інтимний простір; знайте, що іноді їм хочеться побути наодинці і сформувати власний незалежний погляд на ситуацію. Наголошуйте на домовленостях, делегуванні/перерозподілі відповідальності.

Юність (17-21 рік). Період нових соціальних ролей, свого місця в соціумі, бунту та максималістичних вимог до себе і світу. Починаються експерименти, пошук власного життєвого шляху, формально вже не перебувають у дитинстві. В цей час важливо щоб батьки просто були, не заважали і вірили в силу юності. Щоб були небайдужими, підказували ідеї розвитку, але не давали порожніх обіцянок.